кити! — Та тож шибеник на те, на те він махамет.
— А дядина казала-ж, що ми обидва з Микитою махамети.
Мати побожно скривилася й заплющила очі.
— Що ти вдієш із таким кателиком… Із таким лобурем, таким харцизякою! — Далі скривилася й, зітхнувши, почала всовіщати:
— І що ти собі думаєш, Семене, коли ти порозумієш? — Тож тільки невіра, басурмени богу не хочуть молитися, а ти-ж хрещена тварюка. Та тебе-ж за цеє в пекло, в огонь негасимий завдадуть. Он глянь, що будуть робити на тім світі грішникам! — мати показала рукою на стіну.
Семен з-під лоба зиркнув у той бік, де висіла на стіні велика картина страшного суду; од неї завжди смерділо Семенові духом чортячого кубла.
Він одступив далі й промовив уперто:
— Хай завдають.
— На сковороді на гарячій будеш сидіти, гарячу смолу будеш пити.
— Дарма…
— Будуть тебе куці залізним гаком за язик тягнути.
Язик у Семена в роті боязко заворушився, покотилась слина, і він сплюнув.
— А я втечу-у…
— Куди? дурню! — Скрізь вони тебе знайдуть, скрізь впіймають. Упіймають тебе, басурмена, потягнуть на саме дно в пекло, і вкинуть тебе, неблагословенного, в казан, у киплячий…
40
