тушка Россия“, — думав я, — і є „мати Малоросія“. І уявлялись мені ці дві матері в образі двох живих жінок. „Матушка Россия“ — то товста сердита пані, котра „чтокає“, як Сашкова мати. І живе та „матушка Россия“ десь далеко, а у нас про неї читають тільки діти, як ходять у школу. „Мати-ж Малоросія“ уявлялась мені бідною молодицею в очіпку та в свитянці — такою, як хоч-би й моя мати.
А найбільше дивним і таємним для мене показалося те, що хоч і беруть за смутні пісні про матір до острогів, та все-ж тії пісні співати треба і, співаючи, треба журитись і плакати.
І почував я, що в цьому у всьому є щось дуже смутне й таємне, про що знають тільки великі поважні люди.
„Стій-же, — думаю собі, — виросту й я такий, як батько, то всього чисто дізнаюсь, а потім вип'ю горілки, схилюся на стіл, та й сам буду співати:
Мати-ж наша, мати,
Та де нам тебе взяти!
Чи тебе купити,
Чи піти заробити…
Та, співаючи, й плакати буду, а лице у мене буде таке-ж смутне і таємне, як у мого батька.
38
