вклонився гостям, оглянув усіх їх очима й поважно промовив:
— Будьмо здорові!
Потім трохи надпив і чарку поставив.
— Отож гляди, — договорюється тітка, — будеш женитись, то не забудь свахою взяти!
А я не тільки свахою — за жінку взяв-би її — така вона мені гарна… Стали співати.
Наступила чорна хмара,
Став дощик іти.
Благослови, отамане,
Намет нап'ясти.
Загорілося моє серце: співаю — аж уші в мене горять, а тітка виспівує ще дужче, виграє і голосом, і очима та мене близенько тулить до себе: любила вона мене й балувала за мою охоту до пісень.
Сидить мій батько край стола, схилився на руку, заводить смутно:
Усі дуки-багатирі
В наметі сіли, —
Наше браття, сіромашня,
Та й не посміли…
Проспівав, та й голову схилив.
Шкода мені батька: отакий дужий, бородатий, а бач — не насмів!
А дядьки трясуть чубами та бородами, головами кивають, та й собі гудуть стиха:
Та й не посміли.
Очі опускають: що-ж, мовляв, удієш — не посміли!
І бачу я, як стоїмо ми всі — і я, і батько — на дощі, гнемося, а дощ нас січе, потьоки за
35
