Публіка метушилась по улицях, спиняла хлопчаків-газетчиків.
— Нема — розпродано! Нема — розпродано! — одгукували дзвінкі хлоп'ячі голоси.
І зразу серед натовпу:
— Ювилей-ний номер!.. — В'юнкий хлопчак вимахував у повітрі кількома примірниками бажаного номера.
Скілька душ сипнуло до його з усіх боків, а попереду всіх підскочив до хлопця юнак у новій парадній студентській формі. Лице червоніло, очі поблискували.
— Сколько за все? — вихопив він із рук хлопця ілюстровані примірники.
Хлопчак зиркнув на його, подумав і сміливо загнув:
— По 50 копійок одна.
— Раз, два, три… десять, — швидко полічив студент. Далі — номері під пахву, гаманець з кишені, платить.
— Колего, уступіть мені хоч із пару! — звертається до його якийсь заздрий голос.
Студент неуважно зиркнув на його, взяв мовчки з-під пахви ілюстрації, підняв угору, і міцно стуливши губи — … раз! раз! раз!
Дрібненькі паперові клаптики полетіли по бурківці.
— Що таке? що за свинство? — залунали кругом обурені голоси.
— Академист! — догадався хтось.
Скілька душ нагнулися на бурківці:
— Треба хоч клаптики розібрати на спомин…
Та клаптиків не було…
Вся улиця була застелена цілими номерами.
303
