— Як?.. — остовпів настоятель, — що ти мелеш, дурило!
Сторож почав розказувати:
— Дивлюся, коли це сами свічки як не засвітяться, сами книжки як не зачитаються, сами молитви як не замоляться, кадило як не закадиться…
— Ти двері замкнув? — гукнув настоятель, сполотнівши.
— Так, батюшка, замкнув.
Настоятель похапцем почав одягатись:
— Збігай зараз, гукни на поліцію!
Сторож, більш поспішаючи плечима й спиною, ніж ногами, повернувся й вийшов.
Швидко він вернувсь назад!..
— Пізно, батюшка!..
— Як саме?
— Панахида втекла. Віконце було одчинене, то мабуть у його вона й вилетіла. Тепер, кажуть, ходить по городу: по Хрещатику, по Владимирській, по Фундуклієвській, а за нею такого людей скрізь, людей…
— Розійдіться! Гей — розійдіться! — метушиться поміж натовпом спітнілий надзиратель.
Людям не було куди розіходитись: скрізь було, як набито. Ходять туди й назад, гомонять, щебечуть, сміються…
Небо таке ясне, а сонечко так гріє… Чому не погуляти!
— Ей ви, — що то у вас таке? — гукнув поліцай.
Молода пара, студент і панна, спинились.
— Це що у вас, питаю? — тикнув він пуч-
299
