Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 1 (1927).pdf/300

Цю сторінку схвалено

— Як?.. — остовпів настоятель, — що ти мелеш, дурило!

Сторож почав розказувати:

— Дивлюся, коли це сами свічки як не засвітяться, сами книжки як не зачитаються, сами молитви як не замоляться, кадило як не закадиться…

— Ти двері замкнув? — гукнув настоятель, сполотнівши.

— Так, батюшка, замкнув.

Настоятель похапцем почав одягатись:

— Збігай зараз, гукни на поліцію!

Сторож, більш поспішаючи плечима й спиною, ніж ногами, повернувся й вийшов.

Швидко він вернувсь назад!..

— Пізно, батюшка!..

— Як саме?

— Панахида втекла. Віконце було одчинене, то мабуть у його вона й вилетіла. Тепер, кажуть, ходить по городу: по Хрещатику, по Владимирській, по Фундуклієвській, а за нею такого людей скрізь, людей…

 
II.

— Розійдіться! Гей — розійдіться! — метушиться поміж натовпом спітнілий надзиратель.

Людям не було куди розіходитись: скрізь було, як набито. Ходять туди й назад, гомонять, щебечуть, сміються…

Небо таке ясне, а сонечко так гріє… Чому не погуляти!

— Ей ви, — що то у вас таке? — гукнув поліцай.

Молода пара, студент і панна, спинились.

— Це що у вас, питаю? — тикнув він пуч-

299