бунчуками, з радісними сурмами, високо підіймаючи вперед золоту зорю.
— Ах!.. — виривається мимоволі з моїх грудей радісний крик.
Це було перше диво, перше чудо, що діялось на моїх очах.
А із затінку виринула вже очеремха в білому цвіту, мов зморена, квола панна в зеленому вінку, — рожевому досвітку вклоняється.
Спалахнув рожевим усміхом молодий вишняк.
А далі, мов широке море, розгортає зелені груди мертва скеля-діброва, осміхається тихою усмішкою велетня.
В селі залящав десь радісний сміх — прокинувся і він, ледачий.
В грудях здавлювало дух…
Що то буде далі?
Аж ось на обрію, під рожевою тканкою, швидко почало вигинати спину щось чорне, волохате, мов те страхіття, що лякало мене перед світом.
Вигнуло спину, випростало лапи, і на рожевому тлі випливала, як чорна мара, пелехата хмара, розкидала кругом од себе безліч рук і ніг.
Здавалося — сама вона не рушала, тільки одна з її лап почала виростати вдовш, ширитись, розкривати все ширше й ширше волохату жменю.
Досунулась до золотого проміння й лягла на його чорною плямою.
Погасав рожевий світ. Смутком повійнуло над садами: отемніли, охмурніли.
В селі замовк, сховався сміх. Хмара роз-
296
