Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 1 (1927).pdf/29

Цю сторінку схвалено

— Пошол вон и не приходи к нам больше! Видиш, что купил мне папаша?.. Это за то, чтобы я не играл с тобою. А ты мазепа!

Такого слова не чув я ні разу. Одначе виду про сеє не показую, а спокійно одмовляю:

— То може ти сам мазепа.

— Нет, ты мазепа! — завіряє мене Сашко, — ты и говоришь так, как мазепа.

Цими словами зразу посадив мене Сашко. Бачу — не так я говорю, як він. Правди нігде дівати, то, значить, і змагатись нема чого. Та не хочеться-ж мені лишитися в дурнях, і я думаю собі, як-би йому оддячити.

Пригадавши, чим більше всього дражнять його хлопці, я сказав:

— А ти до чотирьох годів цицьку у матери ссав.

Дуже не любив цього Сашко, заразу скривився, та в сльози. Я миттю з баркана і — хода.

Лежачи під грушею в себе дома, я довго думав про те, що казав мені Сашко. Намагався уявити собі як-небудь мазепу, та нічого не виходило. Потім я замарився про Сашків возик. Дуже він мені вподобався.

„Добре-б було, — думаю собі, — коли-б Сашко виїхав на йому на улицю, а потім пішов у хату, а возик забув. А я-б зразу на возика й подався по улиці!.. Ото-б дива було на кутку!“

Далі я схопився й побіг розшукувати по улицях своїх хлопців, щоб розказати їм новину.

Гуляючи з хлопцями, я разів скілько викрикував на кого-небудь з їх:

 

28