— Пошол вон и не приходи к нам больше! Видиш, что купил мне папаша?.. Это за то, чтобы я не играл с тобою. А ты мазепа!
Такого слова не чув я ні разу. Одначе виду про сеє не показую, а спокійно одмовляю:
— То може ти сам мазепа.
— Нет, ты мазепа! — завіряє мене Сашко, — ты и говоришь так, как мазепа.
Цими словами зразу посадив мене Сашко. Бачу — не так я говорю, як він. Правди нігде дівати, то, значить, і змагатись нема чого. Та не хочеться-ж мені лишитися в дурнях, і я думаю собі, як-би йому оддячити.
Пригадавши, чим більше всього дражнять його хлопці, я сказав:
— А ти до чотирьох годів цицьку у матери ссав.
Дуже не любив цього Сашко, заразу скривився, та в сльози. Я миттю з баркана і — хода.
Лежачи під грушею в себе дома, я довго думав про те, що казав мені Сашко. Намагався уявити собі як-небудь мазепу, та нічого не виходило. Потім я замарився про Сашків возик. Дуже він мені вподобався.
„Добре-б було, — думаю собі, — коли-б Сашко виїхав на йому на улицю, а потім пішов у хату, а возик забув. А я-б зразу на возика й подався по улиці!.. Ото-б дива було на кутку!“
Далі я схопився й побіг розшукувати по улицях своїх хлопців, щоб розказати їм новину.
Гуляючи з хлопцями, я разів скілько викрикував на кого-небудь з їх:
28
