буркані пасажири, як здавалось — злими, нелюдськими голосами. Акцизник глянув навкруги і з осторогою, кусаючи губи, одхилив голову, заплющив очі й притаїв дух.
Знову затихло все в будці. А по небу пливли вже хмарки, сплітаючись у гірлянди, рясно побризкані крейдою. Підкравшись ближче до місяця, вони одразу підпливали блискучою водою, немов пливли срібне море, і перепливши знову темніли. Иноді спливались вони в грізну тучу, щільно з усіх боків оплітали місяць, потьмаривши коло його срібне море; місяць чогось червонів, немов сердився, і здавалося тоді, що то не місяць — то велетенське червонясте око визирає з-за далеких грізних скель, з-за високих, непроглядних борів — зазирає цікаво в будку, немов питає:
— А що тут за люди?
І осипалась глина на обличчях у пасажирів, щоки злегка рожевіли й мерці оживали, немов подув хто на їх животворним подихом.
А коли хмари розступались, місяць блідів, обличчя смутніли, лягали на їх білі латки глини — і люди — знову мерці.
Ставало тихо — мов у всіх спинилось дихання.
І тільки инколи крізь дрімоти чути було тихеньке, лагідне скавчання.
Тоді акцизний починав ворушитись, діставав курити і, засвітивши проти пані сірника, крадькома, з острахом, і пильно й цікаво дивився на сонне лице пані.
Далі знизував плечима й, глибоко зітхнувши, одхиляв голову і на його чолі ясно одзначалась мука нерозгаданого питання.
1913
275
