Далі Швидкий став помічати, що акцизний збирається на щось більш рішуче: бадьориться, одкашлюється, уса закручує; потім став схиляти лице своє до пані.
Миттю блиснула у Швидкого якась думка й несподівано для себе він розшукав у темряві хвостик болонки, що сиділа закутана на колінях у пані.
— Чи ви розумієте мене, пані? — таке, чи щось инше стиха, щоб їй тільки одній було чути, промовив акцизний, палко натискаючи ногу Швидкого й ближче схиляючись до пані. Швидкий, мов пряха нитку, скрутнув болонку за кінчик хвоста.
— Ав-ав!.. — злісно заскавчало щось серед тиші на всю будку. Пані кинулась.
Акцизникова нога, немов її хто ткнув гарячим залізом, прожогом одскочила назад.
Сталося щось дивне, надзвичайне, чого й сам Швидкий не сподівався: схованої болонки не було видно, а сердитий, сполоханий блиск у очах пані, на мить вищирені зуби так нагадували вираз роздратованої собачки, що здавалось, ніби загарчала то не болонка, а сама пані.
Акцизний витяг плечі й голову і дививсь на пані таким поглядом, мов не хоче вірити ні своїм очам, ні ушам.
— Вибачте, я здається… я не нарошне… — почав він щось виправдуватись.
Швидкий удруге крутнув за хвостика.
— Грр… гав!.. — злісно блиснувши очима, загарчала на акцизника пані.
Акцизний змовк. Очі його широко розкрились і з жахом дивились на пані.
По кутках заворушились і забурчали роз-
274
