хліб, обома руками вчепився в його, насилу вдержить.
— Ну, сину, помолимося богу й підемо, поки зовсім не спізніло, — каже до його батько. — Тільки треба тобі ще дещо сказати, попереду як іти. Чи будеш-же ти за мене в громаду ходити, податки платити?
В громаду ходити — Василько залюбки ходив-би, а от податки платити — то вже й не до душі йому…
— А де-ж я грошей візьму? — спитав він.
— Як де грошей візьмеш? — дивується батько, — а ти-ж будеш заробляти! Будеш орати, сіяти, косити… Ти-ж тоді хазяїном будеш у нас. Ми тебе всі будемо слухати.
— Е-е!.. — протяг Василько з непевністю.
— Будеш уже сам усе робити, — себе й жінку годувати, й зодягати, сестру заміж оддаси, а мене з матір'ю до смерти доглядати мусиш. Будеш доглядати? — перепитав батько.
Василька в жар кинуло, а уші зашарілись. Він уже й не радий був, що розпочав таку справу!
— Я не хо… — промовив він і схлипнув. Очі зразу налилися слізьми.
— Ну, а як-же сину? — ласкаво й тихо казав батько, — хто-ж нас з матір'ю стане годувати та доглядати? Поки ми здужали — робили, вас усіх годували, до розуму доводили, а як постарілися, то невже-ж ти виженеш нас із хати, щоб ми з торбинками пішли по-під віконню?
Василькові зробилось і боязно чогось і, боже, як шкода тата з мамою!..
