— То оте-ж саме й ми кажемо, — перебив його Охрім. — Коли вдома чорт-має чого рахувати, то давай…
— Тьфу! — плюнув з серця Василь Іванович. — Давай сюди книжку! — крикнув він до Антона й трохи не силою вирвав її у його з рук.
— Вам книжки читать?.. вам хвости волам крутити! Ото ваша книжка! — Василь Іванович повернувся й пішов од гурту. Всі реготалися.
— Знаєте, Василь Іванович! — крикнув Охрім у слід монопольшикові, — коли-б довелося нам ділити ваші 90 десятинок, то може-б таки поділили по своїй, по мужицькій, арихметиці.
— Може чи й поділили-б! — підхопив сумний чоловік.
Василь Іванович зразу спинився, мов його хто сіпнув за полу, повернувся, хотів щось казати. Потім плюнув і мерщій подався до своєї монополії.
— Бач, як закрутив носом! Видно, не дуже до смаку прийшлась йому мужицька арихметика! — казали, сміючись, люди.
— І звідкіль принесла його нечиста сила! — казали другі. — Тільки де два-три чоловіки зійдуться, то вже й його чортяка, хоч-не-хоч, внесе туди! Не дав начитатись у волю. А шкода: втішна була книжка!
25
