Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 1 (1927).pdf/250

Цю сторінку схвалено


 
 
МУЖИЦЬКИЙ АНГЕЛ.
 

Десь єсть собі на світі церковця — стара, трухлява, ніби із тінів із місячних збудована. У церковці — притвор сумовитий, темний, а у притворі, між поламаним хрестом і старою корогвою висить ікона святого ангела, запилена, полиняла. Святий ангел стоїть на їй на колінцях, як за шкоду покараний неслухняний хлопчик, очі опустив додолу: і білі шати його замазані, і ясне личко — потьмарене, опущені очі — заплакані, сумні.

Тамошні люди взивають його мужицьким ангелом і розповідають, що колись він стояв на рівних ногах, і шати його були білі, як найперший сніг; святе личко його було радісне, як сонце, а ясні очі його все у небо високе дивилися.

Дивились, не переставали, не зморгаючи, не склипаючи.

Та підмовили якось мужицькі діти його з собою — пішов він із ними по-під тинню блукати і замастив свої білосніжні шати.

Позорив на його раз з неба творець його праведний, перстом посварився — і стемніло од смутку його яснеє личко, стиха він маленький став на колінця, на грудях ручки склав, очиці