через плече, довго не міг приєднатися до гурту; він перебігав з місця на місце, поки спинився на дощі, притулився ззаду товаришів, висунув наперед голову через їх плечі, і в співах задзвенів новий високий дискант. Так і стояв на дощі, мов закам'янів.
Тихо, повагом заводив Максим перші слова. Всі дивились на його, слухали. Потім очі в усіх здіймалися, тьмарились, голови хитались і разом з усіх грудей виривалися слова жалю і смутку:
Будуть гості усі в бархотині,
А ти, мамо, в подертій свитині!..
Всі в одно слово виголошують вони, і здавалося — що вони не співали, а словами розповідали про те, що недавно чинилося на їх очах.
І що далі співали вони, все щільніше горнулись одно до одного, руки непомітно спліталися в обійми.
Дощ був перестав і знову пішов — вони не помічали: пісня заглушала шум дощу й живим словом розносилася далеко з-під стіни школи.
А за стіною в класі, склавши руки на грудях, з кутка в куток ходив учитель — підійде до вікна, схилиться головою до шибки, слухає… потім знов ходе, задумавшись, і тихо наспівує слідом за хлопцями слова пісні.
Якось його побачили.
— Учитель, учитель слухають! — зразу пішло тихо поміж хлопцями.
Всі помалу стихли. Пісня обірвалася.
— Ну чого-ж?.. давайте співати! — звер-
240
