— В одному куску, каже, було аж 857 десятин, а в другому ще більше на 130, а в третьому й того більше!.. А потім іще й питає, — тут Антін звів палець догори й прищурив око, — скільки-ж то тієї землі було в пана?
— А мабуть, чи не більше було, ніж у всеї нашої громади! — каже, осміхаючись, один з гурту. — Коли-б оце на всіх нас хоч один отой кусочок, то було-б і нам, і дітям нашим.
— Ото кусочки! — моргнувши оком, сказав Охрім, — це не те — що в тебе або в мене: з такими кусочками можна хазяйнувати! А коли-б йому в одну руку — опруг та в другу — пів-опруга, а в третю — й зовсім нічого, — отоді-б нехай він похазяйнував! Поневолі пішов-би лямпи возити!
— А добре було-б знати, скільки то прийшлося-б на двір, коли-б усю оту землю та поділити поміж нашими громадянами? — проказав похмурий чоловік.
Далі Василь Іванович уже не міг терпіти. Вийшовши з-за тину, він почав докоряти людей:
— І на віщо-б ото я базікав отаке язиком? То-ж книжка написана зовсім не для того; по їй треба вчитися арихметики, а ви ка-зна що витіваєте. Коли так читати, то краще зовсім не читати!
— Та ми, Василію Йвановичу, читаємо так собі, з нудьги, — виправдувались люди, — аби чим час загаяти.
— То не краще-б було з нудьги взяти та й полічити, скільки вийде в кожній задачі, — наставляв Василь Іванович, — то-ж на те вона і є — арихметика.
23
