Візник витягував бороду, притискував рукою, тикав у повітря батогом, немов хотів пхнуть ним п'яного в спину. Той допливав до другого стовпа.
— Ні, таки впадеш! — зціпивши зуби й здавивши себе за коліна, аж хрипів візник, — впадеш!
— Гопп! — радісно гукнув той, ухопившись обома руками за стовп; потім близенько пригорнувся до його, випростав одну руку й показав візникові щось з рукава:
— На! — промовив він, легко зітхнувши.
Візник важко оддихнувся й поскріб під шапкою.
На санках давно вже цвірінчало щось на всю улицю, лаялось, городового кликало, лагодилося вставати.
— Чи ви бачили таке! — не звертаючи уваги на те, до неї-ж промовив, дивуючись, візник, — п'яна-ж чортова скоринка, як чіп, а дивіться — вдержався!
Він помалу, нехотя сіпнув за віжки. Незабаром знову стало тихо навкруги.
Переждавши трохи, од другого стовпа почала знову одділятись самітна тінь, тихо крадучись…
235
