Ну, вези! „прямым сообщением“! — командувала вона візникові, легенько вскочивши в сани.
— Махтей, проведи баришню! — звернувся старий городовик до однієї постати. На світло виступив Махтей, бородатий велетень у свиті, в смушевій з бляхою шапці і з киюрою в руці. Став кректать і огинаться. Підскочив молодий городовик:
— Ех, мабуть вже я сам одвезу її! — він підкрутив те місце, де мали буть уси, й сів на санки рядом з дівчиною. Далі вирівнявся й галантно обгорнув її за стан. Ставало всім весело.
— Трогай! — дзвінко крикнула дівчина візникові. Той охоче взявся за віжки. Цвьохнув батіг. Дівчина повернулась до публіки, поважно вклонилася з санок і повела в повітрі рукою.
— До свіданія, студенти! — покотилося дзвінким сріблом у морозяному повітрі.
Радісний, бадьорий сміх рясно посипався з гурту вслід за санками.
— Вот душа! — звернулась одна зашкарубла московська шинелька до такої-ж другої, — я прямо влюблен… Айда за ней!.. — І два коряві москалики витерли під носом рукавами, збили на потилицю кашкетики й підтюпцем порипіли в темряву за санками.
Тихо на улицях. Блимають подекуди керосинки. Нахмурились сумні будинки, темними вікнами позирають на безлюдні улиці. Скоро буде світати.
Щільно пригорнувшись до телеграфного стовпа, стоїть, немов змурована, постать. Голова
233
