вийняла й оддала не лічивши. Хіба-ж ти забув?
Візник не дивиться на неї й повагом веде своє:
— П'яна-п'яна, а бреше краще тверезого.
— Так оце ти так кажеш? — спалахнула одразу дівчина, — та за це тобі морду слід побити, коли ти чесний чоловік!
Присадкуватий, сивоусий городовик стоїть між ними, переводить пильне око з одного на другу.
Із темних кутків, як на світло метелики, стали збігатись на скандал тіні. Виринули якісь шинелі, капелюхи, кашкети. Гомін росте.
— Одішлемо її в участок, — радить стиха старого городовика молодий, безусий. Старий кивнув головою.
— Так знаєш що, дівчино, — спокійно промовляє він, — сідай-же ти на цього самого візника, та й нехай він одвезе тебе: може там ти й заплатиш йому.
— В участок? — тихо, діловито спитала дівчина, — ні, я не хочу, — задумливо додала трохи перегодом.
— Та тут недалечко, — умовляє її лагідно городовик, — побудеш там до ранку, виспишся…
Дівчина подумала трохи й труснула темними кучерями.
— Ну що-ж, катай в участок!.. Ви думаєте, мені грошей жалко? — звернулась вона до публіки. — О, чуєте! — брязнула вона грішми: — завтра не буде ні одної копієчки, — всі прогуляю!.. А візник — свиня! — це я в вічі йому скажу. І в участок я не боюся. Хоч зараз!..
232
