такий поганий, дурний… зараз почне бити!.. ні! за віщо я битиму тебе!
Собачя радісно виснуло й побігло до рук.
— Ах ти-ж, цюцюнчик! — крізь зуби протяг він, узявши собачку за мордочку. Собачка полащилась трохи й побігла далі.
„Очко“ знову сам. Не то сумує, не то дрімає.
Иноді кинеться, насупить брови, почне напружатись:
— Зазленіє, заз… — силкується „Очко“.
Незабаром голова опускається на груди й він безсило осміхається.
По улицях гасять електричні лихтарі. Затихли трамваї. Тіні по тротуарах пробігають рідко. З гомоном, з п'яними співами пройде весела ватага, прошумить санками візник, і знову стихне.
На розі двох улиць зчиняється гук.
З грубих голосів виривається й кує, як у дзвоник, молодий, приємний контральто.
На перебій йому хрипко бубонить низький бас:
— Всі ви майстрі їздить, а як прийдеться платить, то чорт вас і вдержить, — сидячи в санках, похмуро говорить волохатий візник. Злодійкувате його обличчя уперто схилилося вниз. Перед ним вирівнялась висока, як тополя струнка, дівоча постать. Гарне, молоде обличчя сяє веселощами; з-під шапочки вибились і мають темні кучері. Вона дивиться на візника великими живими очима, сміється й дивується.
— І ти кажеш, що я тобі не платила? — питає вона, — я-ж тобі наперед оддала! Взяла отак жменю, — дівчина брязнула в кишені грішми, —
231
