там дещо купити треба“. А він став, та й каже: — Оце хоч бийте, хоч лайте, а грошей не приніс ні шага! — А батько: „Де-ж ти сучий сину, дів? Загубив, чи може вкрали?“ — Не так було-б мені, каже, шкода, коли-б я загубив, або вкрали, а то зовсім і в руках не держав!.. Потім і розказує, що там уломилось було щось коло віялки, а вину на нього склали. Прикажчик вилаяв його на всі боки і при рощоті не дав ні копійки та ще й наказав, щоб приходив одробляти той збиток іще на тиждень. А батько слухав-слухав, далі й каже: „Отак, сину, завжди заробляй, то скоро хазяїном станеш“… То чи не стільки, кажу, заробив і той на лямпах, як цей за віялку, — закінчив дід. Усі засміялись.
— Лямпа — річ тендитна, — казали другі, — торохнеш возом — наробиш скла. І понесла його лиха година під таку хуру!
— Підеш і під таку хуру, — сказав похмурий чоловік, — коли в хаті, може, й шматка хліба немає.
Обміркувавши справу з лямпами з усіх боків, люди примовкли, і Антін, узявши книжку, став читати далі.
„Он яке діло!“ — подумав Василь Іванович і став прислухатися пильніше.
„У помещика было, — читав далі Антін, — в одном куске 857 десятин земли, в другом на 130 десятин больше, чем в первом, а в третьем на 150 десятин больше, чем во втором. Сколько десятин земли было у помещика?“
Прочитавши задачу, Антін став поясняти її по-свойому:
22
