Ще за сонця, як по улицях гнали череди, над містечком густою хмарою стала курна темрява, а як курява припала, в темному наметі над землею на варті стояв уже білий місяць. Серед широкого майдану виринула з бур'янів недоладня довга будівля, на-швидку зляпаний дощаний театр. У балагані світились огні, гуркотів бубон, вигравали музики. Коло дверей і кругом балагану гомонять люди. Дзеленчить довго й тоненько дзвоник і люди товпляться в балаган. Картина відразу міняється. Гомін, а за ним і музики стихають, на майдані пустіє, і стоїть проти місяця посеред бур'янів якась будівля, химерна, велика, а вздовж неї самотно похожає висока цибата людина в жовтих черевиках і пом'ятому яломку на голові. Ходить у задумі, посвистує, стиха хльоскає батогом.
Далі з-за колодок у бур'яні висовуються цікаві хлоп'ячі головки й пильними очима стежять за високою тінню.
— Жура-вель! Жура-вель! — усі разом починають вони підспівувати. Висока постать свариться на їх головою й нахваляється батогом. Потім потягається проти місяця, позіхає й помалу ховається за двері.
209
