Настя зирк — та й охолола: чіпляючись за лозу, на берег, видирався інспектор.
— Бач — що? — одними очима промовила до Петра. Той схопився руками за голову й знову пішов димом. А інспектор підходить до неї, та очима так і пряде по їй, так і пряде.
— Що це він? — дивується собі Настя.
Взяв її рукою за підборіддя, а другою рукою за стан обгортає.
Хмизом-низом,
Під дровами —
підспівує й підморгує.
— Еге! — подумала Настя, — а тоді, бач, я й не догадалася, на що він за щоку брав.
А він нахиляється то до одної щоки, то до другої, та тільки: жж… гу. — Так ось який він! — думає Настя, — хай-же тільки займе: ну й вибатькую, ну й вибатькую-ж…
Ж-ж-ж… — загув він над самим її ухом. Настя набралася духу.
— Геть.
Кинулась у холодному поті.
— Та й що це зо мною діється, — вже розсердилась на когось Настя, — завтра екзамен, а воно таке верзеться — тьфу! — Сердито одвернулась до стіни, вкрилася з головою…
— Я вам, я вас, та я-ж вас!.. — тупотить ногами інспектор. Настя стоїть перед ним ні жива, ні мертва. На дворі хмариться чи на дощ, чи на вітер. Екзамен минув уже, — коли і як — Настя не пам'ятає. За столом у її кімнаті сидить шкільна комісія, дожидає, поки інспектор переказиться, куняє.
202
