польщик, — я внесу тобі псалтиря. Для свята більше підходящої книжки й не знайти.
— Псалтир є в мене, Василію Йвановичу, — мовив Антін. — Чи немає якої-небудь иншої?.. Може є така, що пише про волю та про землю?
Василь Іванович скосив на бік заскалене око й закусив губу.
— Таких книжок, як ти кажеш, у мене, братіку, не водиться. За такі книжки — знаєш куди тепер ховають? — Василь Іванович суворо глянув на Антона. — Стережись, Антоне, тих книжок, як огню — по-приятельському ражу тобі. А коли вже тобі припала така охота читати, то підожди — я тобі дам иншу книжку.
Василь Іванович пішов у другу кімнату, одчинив шафу й став ритися в купі якихось паперів та книжок. Витягнувши зісподу старенький, в обшарпаних палітурках, задачник Євтушевського, він обмахнув на йому порох і виніс Антонові.
— Оце тобі, Антоне, книжка, — казав Василь Іванович, оддаючи йому задачника. — Не пуста яка-небудь — пользовита книжка! Тут усяка тобі задача — немов загадка: поморочиш голову, поки ладу добереш.
— Спасибі, Василію Йвановичу, — сказав Антін. Потім узяв, не роздивляючись, під руку книжку, попрощався й пішов із хати. Василь Іванович стояв коло дверей і довго дивився йому вслід. Потім тихенько захихикав.
Веселий і радий, осміхаючись у руденьку борідку, пішов він до другої кімнати обідати.
Одпочивши по обіді, монопольщик узяв палицю й пішов на проходку. Йде Василь Іва-
19