учеплюся, а не поїду з своєї батьківщини! І синів не пушу! Нехай згорить хата — упаду на попіл, умру на йому, а не покину свого гнізда!
— Ех, брате, брате, — одмовляв йому спокійний і смутний голос, — десь мало ще ти горя бачив на світі, що так кажеш.
Між возами, в гурті своєї родини, якась п'яненька й заплакана баба пританцьовувала і приспівувала:
Бом, бом!
Та поїдем у Тамбов,
А в Тамбові добре жить,
Горілочку будем пить…
Потім кидала танцювати, припадала головою до полудрабка й починала тужити:
— А куди-ж це ми їдемо, куди од'їжжаємо! Завезуть мої кісточки на край світа, де зима люта, де людей немає, а тільки звірі та комлики. Там і сонечко не сходе, і зірки не сяють, і вітер туди не довіє з рідної сторононьки!
— Мамо, мамо!.. та заспокойтесь; вже-ж не поможеться! — взявши за плече, умовляє її русявий чоловік із синіми заплаканими очима.
А в другому кінці п'яний чоловік, з червоним, у сльозах і пилу видом, силкувався на віз вилізти. Жінка його придержувала за полу; він одривався, потім знов чіплявся. Нарешті йому таки вдалося вилізти на віз.
— Люди добрі! — кричав він, стоючи на возі, — слухайте, люди: помоліться за мою грєшну душу і прощайте на-вік! — Жінка сіпнула його за полу, і він з розгону сів на якісь мішки.
Старий високий дід стоїть без шапки, дер-
193
