— Чи немає у вас, Василію Йвановичу, якої газети або книжки? — питав хурщик Антін монопольщика, зав'язуючи в хустинку гроші за хуру.
Василь Іванович, панок середнього віку, червоненький, з круглим животом, потягнув цигарки й пустив хмару диму.
— А на віщо тобі книжка? — спитав він, насупивши ріденькі брови.
— Побавився-б трохи святом, а то забув, коли й книжка була в хаті, — одмовляє Антін, — мабуть, і азбуки запам'ятав уже.
— То тобі велика шкода од того?.. Як сказати правду, то пусте оте діло — книжки читати! — став казати Василь Іванович, — та зовсім воно й не личить тобі.
— Звісне діло, хіба треба, щоб нам були книжки в голові, — згожується Антін, — часом за роботою нема коли вгору глянути, не то в книжку!..
— То чи не знайшлося-б, кажу, чого-небудь для мене, — знов казав Антін, трохи переждавши, — почитав-би трохи по обіді, щоб не скучати.
— Хіба от що, — подумавши сказав моно-
18
