бурх йому на голову, по-за спиною, по грудях попливли холодні потьоки. Лихо!..
— Марусе, Марусе! — опам'ятайся — це-ж ти знову заговорила російською мовою! — будить він її, як зо сну.
А вона:
— Ах, милый, в этот прекрасный миг, я не могу, не могу и не хочу притворяться перед тобою! — Бросим эти выдумки, Коля, и не будем омрачать себе минуты нашего счастья! — Правда, дорогой?..
Ангелом праведним дивиться йому у вічі, кучері його рукою гладить.
Микола Степанович скрепив серце, зціпив зуби, легенько визволив свою голову з обіймів, підвівся.
— По-московськи я можу сказати вам тільки двоє слів:
— До свидания! — повернувся і пішов.
Марія Миколаївна розумна була жінкою, певне, не дурна була і панною:
Бачить — піде! — Піде і більш не вернеться.
Склала вона руки на колінах, голову, як сирітка схилила, та так смутненько-смутненько услід йому вже по-українськи:
— Миколо, то це вже ти і покинув мене, бідну?
Як той дзвіночок срібний задзвенів у саду.
Микола Степанович спинився, аж назад похитнувся, ніби його віжками назад потягнуло. Повернувся він до неї, на грудях руки склав, дивиться:
— Ну що мені робити з тобою, зрадлива дівчино?
