— Ви ще й досі не розумієте, — спинився він перед здивованим і сконфуженим Малинкою. — Ви знаєте за кого вона вас прийняла? — Інспектор скоренько пошарив у столі між паперами й витяг звідтіль якогось листа.
— Ось полюбуйтеся, що вона пише мені за вас! — пробігши очима скільки рядків, він став читати вголос.
„По крайней небрежности в его костюме, по манере держать себя, я не могла предположить в особе этого молодого человека нашего нового учителя. Принявши его за одного из тех опустившихся на дно особ, которые под видом бывших студентов, учителей и других интеллигентов попрошайничают по домам, я соответствующим образом и приняла его, чему он, повидимому, нисколько не удивился“.
Далі попечителька писала, що тепер їй незручно зустрічатися з цим учителем і прохала інспектора перевести його як можна далі з вишнівської школи.
— Ну, тепер зрозуміли? — звернувся інспектор до Малинки.
По тому, як зашарилося лице у Малинки й як закліпали його очі, можна було бачити, що він зрозумів.
— Тепер я мушу вас звідсіль перевести — розумієте: мушу! — казав інспектор. — Попечителька дає гроші на школу, має велику руку в земстві — і я не можу не вволити її прохання.
— Ну, та ви дуже не горюйте, — казав він трохи згодом. — Друга школа буде трохи гірша за цю, проте…
162
