— Так ви таки по-правді не догадуєтесь, на віщо я вас так нагально викликав до себе? — питав він, не зводячи з Малинки очей.
Малинка здвигнув плечем і глянув на інспектора ясним, як рання роса, поглядом.
— Як ходили ви з візитом до попечительки — нічого такого не траплялось тоді…? Не нагрубіянили ви їй?.. Може під чаркою були?.. кажіть по чистій совісті — ну помилилися раз… це буває: он кінь на чотирьох ногах, та й той спотикається.
— Та боже мене борони! — здивувався Малинка, — я хоч і ходив до неї, та ні одного слова не промовив їй.
— Ну, розкажіть мені найдокладніше все, як там було — нічого не покривайте, — допитувався інспектор.
Малинка трохи помовчав, потім спокійно став переказувати. Інспектор, спершися рукою на стіл, мовчки слухав. Що далі розповідав Малинка, ставало помітно, як інспектор починав нервуватися, терти собі руки:
— Ну, ну!.. — нетерпляче підганяв він його.
Малинка розказував, як шанувала його дівчина горілкою.
— І ви випили?! — зірвавшись з місця, не своїм голосом закричав інспектор.
— Випив, — винувато одмовив той.
Інспектор дрібно забігав по кімнаті.
— Що ви наробили!.. ви розумієте — що ви наробили? — розчервонівшись і хапаючись за голову, кричав інспектор. — Ви острамили себе, мене й усіх учителів. І де ви тільки жили на світі, де вас виховали такого!
161
