Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 1 (1927).pdf/15

Цю сторінку схвалено

Роман, ідучи до школи, ковзався на льоду й увалився. В класі він скинув мокрі штанці й повісив на гарячій грубі сушитись. Сам остався в одній довгій сорочці.

У клас увійшла вчителька. Вона може-б і не помітила, що Роман сидів у самій сорочці, та старші школярі підняли регіт.

— Чего это вы? — питає вона одного.

Той регочеться й показує пальцем на Романа.

Вчителька глянула й одступила.

— Где ты девал свою одежду? — крикнула вона.

Роман показав рукою на грубку, де висіли мокрі штани, й почав розказувати:

— Я йшов через лід, та ненарошне увалився…

— Оденься сейчас же! — перебила вчителька. — Обожди я расскажу твоему батьке — он тебя выпорет хорошенько, тогда не будешь уваливаться. Разве можно сидеть в классе раздетым? Это тебе не дома, это тебе школа. На печи у себя будешь сушиться, а не в классе. Ступай к сторожу обсушись.

Роман вийшов насеред класу, стяг з грубки вогкі штани і, плутаючись у довгій сорочці, аж закурів з класу.

Вчителька не збрехала: якось побачила вона Романового батька коло церкви і сказала йому, що Роман у класі дуже пустує. Розказала й про те, як Роман увалився. Романові дома в перший раз прийшлось покоштувати березової каші, і він помалу став розуміти, що школа — не своя хата, а вчителька не тітка.

Не весело щось стало Романові в школі…

 

 

14