Роман, ідучи до школи, ковзався на льоду й увалився. В класі він скинув мокрі штанці й повісив на гарячій грубі сушитись. Сам остався в одній довгій сорочці.
У клас увійшла вчителька. Вона може-б і не помітила, що Роман сидів у самій сорочці, та старші школярі підняли регіт.
— Чего это вы? — питає вона одного.
Той регочеться й показує пальцем на Романа.
Вчителька глянула й одступила.
— Где ты девал свою одежду? — крикнула вона.
Роман показав рукою на грубку, де висіли мокрі штани, й почав розказувати:
— Я йшов через лід, та ненарошне увалився…
— Оденься сейчас же! — перебила вчителька. — Обожди я расскажу твоему батьке — он тебя выпорет хорошенько, тогда не будешь уваливаться. Разве можно сидеть в классе раздетым? Это тебе не дома, это тебе школа. На печи у себя будешь сушиться, а не в классе. Ступай к сторожу обсушись.
Роман вийшов насеред класу, стяг з грубки вогкі штани і, плутаючись у довгій сорочці, аж закурів з класу.
Вчителька не збрехала: якось побачила вона Романового батька коло церкви і сказала йому, що Роман у класі дуже пустує. Розказала й про те, як Роман увалився. Романові дома в перший раз прийшлось покоштувати березової каші, і він помалу став розуміти, що школа — не своя хата, а вчителька не тітка.
Не весело щось стало Романові в школі…
14
