В маленькі вікна низенької хати заглядала чорна осіння ніч. Надворі шумів вітер, а в убогій хаті було тихо. Замість стола коло стіни старенька скриня; на їй, закурена і чадна, помалу блимала бляшана лямпочка.
В хаті бідно і пусто. Убоге світло каганця вилискувалось на темних іконах; далі, в сутінку, виднівся піл та ріжок печи.
Низенько схиливши кучеряву головку до каганця, сидів над писанням хлопчик і стиха скрипів пером по папері.
Серед хати на долівці стругав якусь дошку господар хати, Клим. Жінка його сиділа на лаві й пряла. Кожний пильнував своєї роботи, і всі мовчали.
Дописавши сторінку, хлопчик потягся, закрив зшиток і положив його в свою шкільну торбинку. Потім узяв з полиці книжку, чепурненько розправив її, розгорнув, зложив перед собою руки й став читати вголос.
Рівно, мелодійно забреніла віршована мова. Мати присунулась з гребенем ближче до хлопця, повагом витягувала довгу нитку й осміхаючись у такт віршові, кивала легенько головою.