вгинав голову в шию, розмахував руками, і шкарьогаючи здоровими котами, поспішався йти вперед надзирателів.
Служба перервалася. Знову визначилися чорні поржавілі ґрати, брудні стіни.
— От тобі й спасенник! — почувся з арештантських рядів насмішкуватий голос.
— Хто обізвався? — строго промовив начальник.
Усі мовчали.
— Хто обізвався, я питаю? — підняв він голос. Швиргнувши нотами кудись у куток, наперед вийшов трохи зблідши, проте спокійний Малина.
|
|
— В карцер і цього!
Гомін протесту пройшов поміж рядами.
— Марш по камерах! — лунав пронизливий голос начальника.
Засюрчав тривожний різкий свищик.
Під вікнами і в дверях камери, поблискуючи штиками, виринули сірі шинелі.
А старий Калоша сидів у куточку темного карцера й тихо схлипував.
1911.
147
