Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 1 (1927).pdf/144

Цю сторінку схвалено


 
 
„СПАСЕННИК“
 

Весняне сонце снопами гарячого проміння проривалося крізь ґрати й золотило брудні, обдерті стіни похмурої камери. Перше арештанти ходили до цеї камери за „випискою“ й звикли бачити в їй завожені столи з купами оселедців, хліба, з цілими горами махорки та инших тюремних ласощів; за столом завжди зустрічав їх там, збивши на потилицю кашкета, веселий надзиратель Савченко, що порядкував випискою. Посеред камери висів тоді якийсь брезент, і що було за ним — ніхто не цікавився. Тепер камера мала инший вигляд: столи були винесені, дірява підлога вимита, вишкрябана, брезента посеред камери не було, а на його місці стояв маленький іконостасик з рядом старих, потемнілих образів в обдертій позолоті. Стиха перемовляючись між собою, вирівнювалися в довгі сірі лави арештанти-спасенники.

І старенький батюшка, що одягався в жалобу, випростуючи з-за коміра сивенькі коси, і поважне лице дідка-дячка в старенькому пальтечку, який перед образами світив лямпадки та свічки, — все це надзвичайно цікавило занужених тюрмою арештантів. Як живі, вставали в голові давні малюнки вільного життя,

143