Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 1 (1927).pdf/134

Цю сторінку схвалено

та добрість до всього, з задумою дивились з-під густих сивих брів на полум'я.

В довгому піджаці, в мужичих чоботях з загрубілими мозолястими руками, він дуже нагадував якого-небудь діда пасічника з селян, і тільки пильно придивившись у його очі та лице, можна було вгадати в йому інтелігентного робітника. Багато вже я чув од свого вчителя про цього старого його товариша, діда Райка.

Закурений життьовими пригодами, хитрий і практичний, Василь Тимофієвич Воблий завжди казав про Райка в жартовливому тоні; проте було помітно, що якась сила тягла його до старого товариша.

— Скрипиш іще? — так привітав здаля Василь Тимофієвич Райка. Райко підняв голову.

— А-а!.. Це ти, старий гріховоднику! — радо промовив він, впізнаючи Василя Тимофієвича, — насилу, бач, пригадав одвідати!.. — А то кого ведеш із собою? — спитався він, придивляючись до мене. Ми підійшли і стали вітатись. Здоровкаючись зо мною, він затримав мою руку й зблизька придивився в лице.

— Що-ж, не наглядів іще собі якої попівни, як піч? — промовив Василь Тимофієвич і підморгнув оком.

— Е, козаче — куди там мені за попівен думати — здоровля ось зовсім кат-ма! — сміється Райко. — Инша стать тобі: бач, виховався який! Не бійсь, пожирував-би ще в охоту!

— Слухай, Василю, — почав він знову, — женився-б ти справді! Хоч на старість пожив-би по людському; та й комусь-же треба поки-

133