школяр, а вільний козак, і тільки стерігся, щоб не підкралася часом учителька та не впіймала його. Коли-б Роман був у школярах, тоді инша справа.
Роман уже школяр. Діждавшись осени, він сказав батькові, що піде до школи вчитись, сам пішов до вчительки й записався в школярі.
В школу увійшов він, як своя людина: з учителькою поводився по домашньому, просто, а в класі на лекціях сидів, як у своїй хаті.
Ось він пише тепер палічки та кружечки; сидіти йому на ослоні незручно, і він пише, стоячи на одній нозі. Цупкі пальці міцно держять перо, сам він щиро пильнує роботи. Носом сопе так, що чути на другому кінці класу. Сорочка йому висунулась і штаненята тільки що держяться. Пише Роман з великою охотою; иноді на хвилину одірветься од роботи, скоренько огляне очима клас, штовхне свого сусіда, що розклався з ліктями, підтягне штани, шморгне носом і знову до роботи.
Одхилив голову на бік, глянув на своє писання й запишався. Через плече зазирнув до свого сусіди й зареготався на ввесь клас.
— Тітко, чи як вас!.. — гукає він до вчительки, — ось гляньте сюди: Гарасим якого кілля понаписував: чи не думає він лісу городити?
Школярі підняли регіт. Вчителька морщиться.
Підійшла до його й наказала сидіти тихо, не роздивлятись на всі боки та глядіти свого діла.
— Що я там такого сказав, — думає Роман, — що немов сердиться оця… баришня?
Надокучило йому писати палічки та кру-
12
