лася така курява, що не видно було ні одного лиця: манячили тільки скрізь якісь червоні плями замість їх. Діти заходилися од реготу, танцювали, качалися по долівці. За гамом і реготом нічого не було чути. А коло порогу давненько вже стояв з своєю патерицею о. Лука, кричав на все горло, щоб замовкли, й протирав скоренько свої окуляри, намагаючись роздивитися, що саме діється в хаті. На силу його помітили.
Один за одним усі стали стихати. Де хто стояв, там і прикипів. Галя, побачивши на порозі свого завідуючого, тихенько ахнула, миттю зім'яла в руці машкару й скоренько шкрябнула на піч.
— Чи ви переказилися, чи дурману наїлися, чи що це з вами сталося? — кричав сердито о. Лука. — Скільки часу стою та кричу, а вони й ухом не ведуть… Що у вас таке тут діється? — спитав він. Хлопці мовчали.
— Ну, а вчителька-ж де? — знову спитав о. Лука, озираючи очима хату й не знаходячи Галі. Хлопці тільки переглянулись.
— Пораділи, що вчителька самих у хаті лишила, то зараз і хату згодні перевернути! Де, кажу, вчителька? — звернувся о. Лука до одного з хлопців, що стояв поблизу.
— Вони… отам, — тихо, заикуючись, одмовив той і показав пальцем на піч.
— Де? — здивовано перепитав о. Лука.
— На печі.
— Як на печі… чого… слаба, чи як? — нічого не розуміючи, питав о. Лука.
Хлопці приходили помалу до пам'яти; деякі почали тихенько пирскати зо сміху.
128
