— Грицько, оддай зараз мені машкару! — крикнула Галя, зразу міняючи веселе личко на сердите.
Грицько вдавав, що нічого не чув; він саме почував себе на верху слави, гасав за хлопцями по лавках, по столах, по стільцях, і розлучитися в цю хвилину з машкарою йому дуже не хотілося.
— Оддай, тобі кажу! — кричала, вже зачервонівши рожею, Галя, — чуєш?.. оддай зараз, бо з хати вижену!
Впіймавши якось Грицька за штани, вона стала однімати машкару.
Грицько певне теж пригадав, що Галя — вчителька і чи волею, чи неволею, а машкару вона одбере в його, — зітхнув і оддав.
— Бач який! — казала сердито Галя, держучи вже в одній руці машкару й сердито блимаючи на Грицька очима, — підожди, я ще батькові твоєму розкажу, як ти слухаєшся вчительки!
Грицько стояв коло стіни, опустив носа й чухав потилицю.
Пробравши гарненько Грицька, щоб був слухняний, Галя глянула на машкару й її сердите личко зразу повеселіло й засяяло.
Почервонівши, як півонія, й соромливо осміхаючись, вона взяла машкару пальчиками за кінці, озирнулась на затулені вікна й притулила її до свого личка.
— А-гу! — протягла вона низьким голосом, звернувшись до публіки, й кинулась у гущину школярів.
У хаті піднялось щось надзвичайне; зби-
127
