зували своє задоволення і, зустрічаючись з Галею, щоб вона не мала сумніву, залюбки передавали їй свої батьківські обов'язки що-до ушей та чубів своїх хлопців.
Щось коло п'яти десятків голів з ушима й чубами перейшли до влади Галі. Роботи набралося до смутку; не вистачало навіть часу, щоб перем'яти всі чуби та уші.
Тоді Галя придумала собі полегшення. В нагороду за „прилежаніє“ та „благонравіє“ вона доручала цю роботу кращим школярам, і тоді, коли який-небудь найтихіший карапуз, утерши рукавом носа, брався до сусідового чуба, вона тільки вичитувала винуватому наставлення.
І дивувалися на селі баби молодій вчительці.
— Тут п'ятеро або шестеро, — казали вони — та й то не даси їм ніяк ради, а там-же тієї дітвори, як хмари: рук на їх не вистачить.
Помітивши якось, що по ночах на горіщі у школі завівся той „дід, що гвіздки вириває“, Галя, щоб не було у хаті їй сумно й скучно, стала закликати до себе ночувати школярів. З того часу в школі стало шумко й весело вечорами, а по домівках школярі аж плакали та просилися до вчительки ночувати.
Раз, другого дня після того, як побувала Галя в городі, одпускаючи після навчення по домівках школярів, вона наказала своїм ночліжанам, щоб того дня приходили ночувати зарані; при тому Галя вспіла декому з їх шепнути, що сьогодні ввечері мається бути в неї
124
