з коміна дідові рукавиці, взути їх на ноги й піти поковзатись на льоду, коли-ж після того доводилося Романові мати діло з дідовою попругою, а що таке дідова попруга — всякий, мабуть, знає.
Зате, як прийде весна — Роман візьме своє.
Роман зіп'явся на одчинене вікно й заглядає в клас, де вчителька вчить дітей. Він хоче знати, що там діється в класі. Бережеться тільки того, щоб не підійшла близько вчителька. Хоч вона й закликає Романа в клас, хоч і каже, що там лихого не буде йому, — та Роман не має себе за дурня: він добре собі знає, що надворі він вільний бурлака, а піде в клас, то вчителька може там ще нам'яти йому й вуха та набити спину. Хто її знає, що́ вона думає. І коли вчителька підходила до Романа ближче й манила рукою до себе — він зразу зіскакував з вікна, одбігав геть-геть і, усміхаючись, казав:
— Ха! Які ловкі!..
Перші рази, як тільки Роман вилізе було на вікно, школярі в класі підіймуть регіт, а потім звикли і вже мало й дивилися на його. Привик і Роман до свого місця на вікні. Часом бувало воно зачинене, тоді Роман тихенько спід-низу нігтями відчиняв його й непомітно вибирався на своє місце.
Роман пильно прислухається, про що йде мова у класі, і вже сам знає скілько літер…
Буває, що школяр у класі помилиться й не так називає літеру; тоді Роман голосно взиває його дурнем і навчає, як треба казати.
Проте Роман ніколи не забував, що він не
11
