Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 1 (1927).pdf/119

Цю сторінку схвалено

про людей, про Христове вчення; марили про те, що-б сталося на землі, коли-б знову прийшов Христос.

— Я думаю, — казав мрійно пацанок, — коли-б тепер він прийшов, то перш усього звелів-би покарати всіх тих, що тепер нас мучять.

— Він навчав людей, щоб вони прощали своїм ворогам, — тихо одмовив Петро, — і він, коли-б вони покаялися, простив-би все їм.

— Простив-би? — розчаровано протяг пацанок.

— Усіх-би простив.

— І нашого начальника простив-би? — питає пацанок.

У Петра защеміло чогось серце, проте він переміг себе й сказав:

— І його простив-би, коли-б він покаявся.

Пацанок замовк і задумався.

— Слухай, товаришу! — трохи перемовчавши, промовив він смутним голосом, — може-б він хоч з посади його скинув?

— Про те нема чого й казати: начальником він не був-би над нами.

Пацанок зразу повеселів.

— Ага!.. так йому! — радіючи казав він. — Зразу позривав-би з його пагони та до параші поставив-би. Парашником зробив-би його! чи так, товаришу? — Петро на свій страх, дозволив пацанкові поставити начальника за парашника. Пацанок дзвінко й радісно засміявся.

Потім пацанок про щось задумався.

— Ну, а нам з тобою, товаришу, не попало-б часом од його? — спитав пацанок.

Петро трохи подумав.

 

118