про людей, про Христове вчення; марили про те, що-б сталося на землі, коли-б знову прийшов Христос.
— Я думаю, — казав мрійно пацанок, — коли-б тепер він прийшов, то перш усього звелів-би покарати всіх тих, що тепер нас мучять.
— Він навчав людей, щоб вони прощали своїм ворогам, — тихо одмовив Петро, — і він, коли-б вони покаялися, простив-би все їм.
— Простив-би? — розчаровано протяг пацанок.
— Усіх-би простив.
— І нашого начальника простив-би? — питає пацанок.
У Петра защеміло чогось серце, проте він переміг себе й сказав:
— І його простив-би, коли-б він покаявся.
Пацанок замовк і задумався.
— Слухай, товаришу! — трохи перемовчавши, промовив він смутним голосом, — може-б він хоч з посади його скинув?
— Про те нема чого й казати: начальником він не був-би над нами.
Пацанок зразу повеселів.
— Ага!.. так йому! — радіючи казав він. — Зразу позривав-би з його пагони та до параші поставив-би. Парашником зробив-би його! чи так, товаришу? — Петро на свій страх, дозволив пацанкові поставити начальника за парашника. Пацанок дзвінко й радісно засміявся.
Потім пацанок про щось задумався.
— Ну, а нам з тобою, товаришу, не попало-б часом од його? — спитав пацанок.
Петро трохи подумав.
118
