коліна руками, про віщось загадався. Отямився тільки тоді, коли пацанок, після довгої мовчанки, знов обізвався до його.
— „Зботай“[1] що-небудь, товаришу, — прохав він — може казку яку знаєш, а то скучно так сидіти.
— Щось позабував я вже казки, — глибоко зітхнувши після довгої задуми, одмовив Петро.
— Ну, розкажи що-небудь про свої партійні пригоди. Ти хто будеш? Есдек, чи есер, чи може анархіст? Я страх як люблю слухати: про „політичеських“.
— Ну, слухай, товаришок, — сказав, хитнувши головою, Петро, — я розкажу тобі, тільки пильно слухай. От ти казав, що вилаяв масалку в Христа — чи знаєш ти, хто то такий Христос?
— Знаю, — одмовляє пацанок, — розп'ятіє, хрест, що ним попи чортів гонять.
— Ну, ще що знаєш?
— Більш не знаю, — одмовив той.
— Христос — не хрест. Ти послухай, що я тобі розкажу про його.
І Петро простою мовою євангелії став розказувати пацанкові про Христа.
Пацанок близько тулився до його, чмихав, закидав питаннями і, коли Петро став розказувати про суд над Христом, про Його страждання й смерть, пацанок примовк, і тільки по тому, як сопів він носом, можна було вгадати, як пильно дослухається він до кожного слова.
Потім удвох вони почали тихо розмовляти
- ↑ Ботать — брехати.
