У весняному повітрі загув вечірній дзвін, розносючи по місту людям звістку, що зайшло велике свято.
Вирізалися в небі перші зірки над низенькою обшарпаною тюрмою.
Сонною пусткою-руїною здавалася вона у вечірніх присмерках.
А за ґратами та замками стиха шуміло — гула там підборкана молода сила.
В тюрмі почалася повірка: забриньчали швидко ключами, часто загрюкали молотками об залізні ґрати. Поспішали, бо спізнилися сьогодні.
В третій камері товариш Петро виряжався в дорогу. Сьогодні на прогулянці він образив начальника, якого ненавиділа вся тюрма, і тепер мусів іти до карцеру. Товариші по камері гуртом виряжали його: давали йому теплішу одежу, розсипали по-за підкладкою піджака тютюн та сірники, щоб не знайшли, коли будуть його обшукувати.
Сам Петро, кремезний хлопчина з русявою борідкою, прихватком наїдався чогось аж на троє суток.
Через невеликий час, одягаючись на ходу
111
