Вона:
— Яку? Яку зірку?
— А оту, що трохи вище од Волосожару.
— А о де-ж той Волосожар?
Коваль одчуває гаряче її на своїй щоці дихання, а нижче, на колінах їхні руки з осторогою торкаються одна одної.
— Дивись… ген-ген миготить жмінька зірочок, ніби хто сипнув туди трошки золотого проса.
— Та де-ж він? Де?
— Не бачиш? — ось дивися сюди…
Аж в цю мить він чує гаряче стискання їхніх рук, і всі зорі в небі захвилювалися, ніби рої золотих свічок, що по-над ними подуло вітром. Всі небесні плани зразу переплутались і не тільки Волосожару — вже не може гаразд розгледіть ні однієї зірки.
Гамір на льоду зразу збільшується. Здіймається якась метушня: сміх, вереск. Між школярськими голосами лунає сердитий крик старого Богуша.
— В церков! В церков, шалапутники! В церков, буяни!
Ганяється з хлудиною за дітьми. Він без шапки, бородатий, з довгим чубом, і його постать нагадує біблійних пророків.
— Од бога гріх, од людей сором, — завели таке, що за ними служби божої не чути!
Школярі, як сполохані горобці, табунцями тікають од його то в один, то в другий бік. Богуш утомився. Помалу він затихає. Минає
108
