Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 1 (1927).pdf/105

Цю сторінку схвалено

пили на іконі, як сльози на заплаканому обличчі дитини, облупує на носі святого давній віск і стає перед ним на коліна…

 

 

Коло свічки десь уродились дві головки: руда й чорна. Один розгортає книжку і, водячи пучкою по рядках, стиха починає по складах читати, другий через його плече зазирає мовчки в книжку, слухає. Тихий голос де-далі стає сміливіший і привертає до себе увагу молящих. Зрештою ясно стає чути виразний речитатив:

„Несе мене лиса, за темні ліса, за високії гори…“

Із темного закутку несподівано висовується якась богобоязнена, трудяща рука в смолі і хапає читальника за ухо. Хлопець з опалу починає борсатись, та мозоляста рука, в правилах віри тверда й невмолима, держить ухо як обценьками. Потягла поміж людьми і читальника і його книжку кудись до дверей.


Коваль почуває, як хтось сіпає його за рукав, злегенька штовхає в боки, тулиться до його плеча й тремтить од сміху. Сам він кусає губу, не втримується й пирхкає з розгону так, що всі навкруги богопочтиві обличчя озираються на його з дивуванням і з обуренням. Разом із тим… Ой! — У його так і похололо на серці, — разом із тим з'явилася у його над головою друга мозоляста рука з наготовленими цупкими, потрісканими пучками…

Нашвидку христиться і по-під рукою тікає з церкви.

 

 

104