рогою висуває з-за клиросу кудлату голову і боязко дивиться в той куток, де стоять старші учениці. Подивився і сховався знову. — „Нема“. Несподівано чує, — чиясь легусінька рука починає малювати в його на спині якісь літери. Трохи повернув голову, скосив очі і заглядів кінчик червоної хустки. Свічка, що блимала десь спереду як у тумані, відразу, здалося, спалахнула ясно-ясно, на всю церков. Стає гаряче в уші, душно… Не стоїться на місці.
Селянин Василь Хура, невпокійний проти всього протестант, ставить свічку.
Тихий закуток у церкві, свіжий вітерок дитячого шелесту навіяв мир бентежній душі його, і його суворе, нервове обличчя на хвилину стає задумане й наївне, як у хворої дитини в той момент, коли їй перестає боліти.
І він купує свічку…
Але з нею він не йде наперед, а тут-таки в темному закуткові він вишукує ікону якогось невідомого святого, що йому ніколи ніхто, певно за непоказний його вигляд, не ставив свічок, і світить свою перед ним. В очах Хури ясно визначається непокірна думка: нема чого мені лізти з своєю свічкою наперед до тих святих, що в золотих шатах пишаються — краще поставлю я своєму братові, шарпакові, — цей швидше „унимание обратить“, бо й сам у світі не мало мабуть горя бачив. Свічка розцвілася бліденьким прозорим світом і із стіни соромливо визирнув лик святого — полупаний, почорнілий. Хура оглядає його дбайливим оком, змахує, заклопотаний, краплі роси, що висту-
103
