Сторінка:Васильченко С. Осетинські казки (1919).djvu/82

Цю сторінку схвалено

Се вони одурили мене! — „Подумав так скупий і став нишком лаяти горовиків. Потім вийняв з торбини сухий хліб і почав їсти. А хліб той — цвілий і не йде в душу. Пішов дощ, геть змочив скупого, і стало йому холодно. І от стали йому снуватися в голові такі думки, яких перше ніколи не було в його. Стоїть він і думає:

 
 

„Маю я сім синів і сім невісток, а сам гнуся на дощі біля худоби; маю я цілі отари баранів, а їм сухий хліб. Маю я багацтво, та серце моє по всяк час тільки боліє через його. Діти мої мене не люблять, добрі люде мене цураються, і от