Тоді до хлопця:
— На, подерж, сину, а я піду візьму ножа та заріжемо.
Поліз він за ножем, а Орел й прохає хлопця:
— Пусти мене, хлопчику, ти ж бачиш, що не яка вже моя й шкода. Пусти!
А хлопчик і одказує:
Я б радий тебе пустити, коли ж батько в мене сердитий: як розлютується, то щоб і мене не зарізав.
— Не бійсь, — каже Орел, — я до цього не допущу.
Хлопчик і пустив його.
Вертається батько та до хлопця:
— А орла де дів?
— Пустив, — каже.
— Ах ти ж, сякий-такий! — та до нього.
Тоді Орел сів на дереві біля хати, та й каже:
— Як маєш ти хлопця за мене бити, бери мене краще та заріж.
Батько кинув хлопця та до Орла, а хлопець з хати та й ну тікать. Орел і собі знявся та й полетів. Летить та й гукає до хлопця:
— Біжи ж ти за мною.
Орел летить, а хлопець за ним біжить. Біг-біг, притомився. Бачить — не збігти йому за орлом — сів спочити.
Потім і думає: до дому вже не вернуся, піду собі — світ-за-очі.
Іде він та й іде. Бачить степ, а на степу пасуться отари та череди всякої худоби, а по ярам стоять калюжі молока, що капає з корів. Підійшов він до чабанів, поздоровкався, та й питає:
