рогу. Програв і себе в неволю. Тепер я в нього наймитом. Та ще він посилає мене рибу продавати.
Впізнав Княженко й середульшого свого брата, та й не признається.
— Піди, — каже, — поклич свого пана, я буду з ним в карти грати. — Пішов чоловік, гукнув.
Сіли вони грати. Виграв Княженко і в цього пана всю його худобу, одіграв волю братові, а самого пана пустив голого.
— Ото, каже, — не обігруй людей вдруге.
Далі признався й до середульшого брата. Дав йому коня й зброю, а за жінку середульшу панну. Всі гуртом поїхали вони далі.
Стали вони доїздити уже до своєї домівки. Чим ближче було до дому, тим сумніші ставали два старші брати. Їдуть вони рядком, та й журяться: як їм тепер до дому показатись. Найменшого брата всі хвалитимуть, а з їх будуть сміятись, що програлись в карти.
Намовились вони згубити свого найменшого брата. Свиснули на коней; вітром понеслися вперед. Як одїхали далеченько, злізли з коней, почали копати яму. Викопали вони глибоку яму, закрили її буркою, сами сіли по боках, та й ждуть.
А менший Княженко, оглядівшися, що немає братів, рвонув стременами й подався їх догонять.
Тільки він до їх підїхав, вони й кажуть:
— Злазь, братику, з коня та спочинеш з нами отут на бурці.
