Сторінка:Васильченко С. Осетинські казки (1919).djvu/68

Кинулись вони до глечика, подивились, а він порожній.

— І тут немає, — кажуть.

Пожартувавши трохи, Княженко й каже:

— Я вам скажу, де моя смерть. Схована вона в такім місці, що ніхто не знайде. Єсть у мене в голові три золоті волосини, під тими волосинами скринечка, а в скринечці — маленький ніж. Як зрізати тим ножиком волосини, тоді я умру. Сестри взяли й розказали про це бабі.

Раз Княженко ліг спочити, а панни пішли в гай погуляти. Тоді баба підійшла до сонного Княженка, знайшла в голові золоті волосини, а під ними скринечку з ножиком. Зрізала вона тим ножиком золоті волосини, і Княженко відразу став мертвий.

Прийшли панни з гаю, побачили мертвого Княженка, почали тужити. А баба найдужче голосить та побивається. Довго не виходили панни з кімнат, все плакали, аж на лиці спали.

Тоді баба й каже до них:

— Бідні ви, мої панночки. Годі вже вам сумувати, бо зовсім помарніли. Вийдемо в гай походимо, свою тугу хоч трохи розважимо, бо все одно своєму горю не пособимо.

Повела баба трьох панн гаєм, розважала їх, розмовляла та й завела до річки, де сховала човен.