й жити в них остався. Годять панни йому, годять — аби тілько не тікав од них. Раз вони й кажуть:
— Може тобі буде веселіше, як оженишся — то вибірай із трьох нас, яку схочеш. А ті дві будуть тобі, як рідні сестри.
А Княженко й каже:
— Нас три брати, і я найменший, то за жінку я візьму собі найменшу. — Оженився Княженко з найменшою панною, а дві старші стали йому, як сестри.
Живуть вони та й живуть. Раз бачить Княженко панни надівають зброю, сідлають коней, виряжаються в дорогу. Спитав їх, куди їдуть, а вони й розказують:
— Живе тут недалеко за рікою один багатий і могутній князь. Кожного року одного четверга нам треба воюватися з ним. Як він нас повоює, тоді ми станемо йому за жінок, а як ми його звоюємо, то він залишить нас і більш не турбуватиме. Багато разів вже воювали ми з ним, та ще ніхто не подолав. Сьогодня той самий четверг, коли нам треба йти воюватися з ним.
— Візьміть і мене з собою, — каже Княженко.
— Як же нам брати тебе з собою, коли тебе можуть там убити? Що ми будемо тоді робити без тебе!
Як не прохав Княженко, не взяли.
— То нехай я поїду, та хоч здаля дивитимусь, як ви будете воюватися? — прохає Княженко.
— Коли ти хочеш побачити, як будемо ми воюватися, то ми краще дамо тобі таке люстречко; як глянеш у нього, то побачиш все, що діється в світі.
