Сторінка:Васильченко С. Осетинські казки (1919).djvu/61

Цю сторінку схвалено

— Добридень!

— Здорові!

— Як ви зайшли сюди?

— Як зайшли, то зайшли. Ми вас не питаємо, то й вам не скажемо.

— Чим ви живете?

— Живемо ми тим, що добудемо хоч одно зерно пшенишне, та й годуємося ним. Ми з того зерна вміємо наробити всяких страв і напитків, скілько забажаєм, то вони в нас ніколи й не переводяться.

— Навчіть і мого товариша!

— А що даси?

— Мішок червінців.

— Добре,  кажуть.

Оддав в науку до тих людей Княженко другого свого товариша, мішок червінців, а з одним товаришем поїхав далі.

 
***

Їдуть та й їдуть, а ліс ще темніший, ще густіший. Аж бачать сидить третій гурток людей.

— Добридень!

— Здорові!

— Як ви зайшли сюди?

— Ми давно живемо тут.

— А чим же ви живете, що не вміраєте з голоду?

— А живемо ми без всякої їжи.

— Хіба ж можна? — питає.

— Нам можна, бо ми вміємо оживляти мертвого. Коли хто вмре не ївши, ми так зробимо, що він оживе знову.