деш прямо, назад повернешся. Поїхати з тим, щоб назад повернутися та й повернутись ні з чим, подумав він, — це не моя дорога. Поїдеш вправо — не вернешся — це теж не моя дорога — думає. Поїдеш вліво — або вернешся, або ж… — оце саме моя дорога. Або здобути, або живим не бути“. — Подумав та й поїхав з товаришами вліво.
Їдуть вони та й їдуть; і заїхали в такий густий ліс, що й проглянути не можна. Коли бачать сидить на прогалинці гурток людей. Княженко до них:
— Добридень вам!
— Здорові!
— Як ви попали в такі нетрі?
— Як ми зайшли сюди, тобі не знати. Нам дивніше, що ти сюди заїхали, бо давно вже не було тут й ноги людської.
— Чим же ви живете тут, що не помрете з голоду, — питає Княженко.
— Живемо ми так: понюхаємо звірячий слід, то зразу взнаємо, де сховався звір чи живий чи мертвий. Тоді йдемо й беремо. Тим і годуємся.
— Научіть цьому мого товарища, а за те я дам мішок червінців.
— Добре, — кажуть, — вивчимо.
Оддав Княженко в науку до тих людей одного товариша, дав їм мішок червінців разом з ослом, а сам поїхав з двома товаришами далі.
Їдуть вони та й їдуть, довго їдуть, і заїхали в ліс ще дальше. Дивляться, сидить другий гурток людей.
